Ukrainian (UA)Russian (CIS)English (United Kingdom)

Пересопницьке Євангеліє – перший переклад канонічного євангельського тексту українською літературно-писемною мовою

Епоха написання

Мета

Час створення книги

Місце її виготовлення

Замовники і меценати

Виконавці (майстри) книги

Оздоблення книги

Зміст

Історія книги

Значення

Дослідження книги

Четвертий символ держави

Видання і перевидання книги

Література про Пересопницьке Євангеліє

ЕПОХА НАПИСАННЯВгору

Середина ХVI ст. – це час глибоких структурних зрушень у соціально-економічній, політичній, культурній і духовній сферах українського суспільства. Продовжується процес формування самосвідомості українського народу як на побутовому рівні через етнічне усвідомлення, так і на ідеологічному – через боротьбу за офіційне визнання української мови, за чистоту релігійних канонів та утворення національно-державних інститутів

На цій ниві відзначилися представники тогочасної української  інтелектуальної еліти, які стояли на захисті національних інтересів та православ’я. До антикатолицького культурно-освітнього гуртка православних магнатів належали князі К. Острозький, О. Чорторийський, Р. Сангушко, російський князь-емігрант А. Курбський, княгиня Анастасія Заславська, шляхтичі П. і А. Загоровські.

Пересопницьке Євангеліє повною мірою відобразило всі суперечності своє епохи. Воно створювалося у столітті, коли богословськими суперечками завершилася зустріч Сходу і Заходу, а  боротьба з експансією католицизму  і впливом протестантизму досягла свого апогею. Разом з тим Схід сприйняв багато традицій Заходу,  латинська мова стала зразком для греко-слов’янських шкіл і академій. Гоніння православної віри в період, коли українські землі опинилися у складі Великого князівства Литовського, змусили православних боротися за власну віру.

Католицькій і протестантській експансії треба було протиставити щось своє, але зрозуміле Заходу. У Європі в цей час перекладається Священне Писання національними мовами, доповнюється богословськими коментарями, докладним змістом розділів. Пересопницьке Євангеліє написане саме в руслі цієї традиції. Воно вирізняється своєю живою, багатою літературною мовою, максимально наближеною до церковнослов’янського оригіналу, але все ж зрозумілою простій людині. У цьому відношенні „Пересопниця” не поступається відомим перекладам Біблії національними мовами, таким, як переклад 1534 року німецькою мовою Мартіна Лютера.

МЕТАВгору

Переклад Євангелія з церковнослов’янської (болгарської) мови,  тогочасної „латини” православної Церкви на живу українську мову „для ліпшого вирозумлення люду християнського посполитого”. Книга повинна була стати основою для читання, освіти і виховання.

Переклад Євангелія був відгуком місцевої православної еліти на процеси Реформації у тогочасній Європі.

ЧАС СТВОРЕННЯ КНИГИВгору

12 червня 1556 р. княгиня Анастасія Заславська (Жеславська) та її син Януш подарували монастирю у селі Двірці земельні маєтності. 15  серпня того ж року почалося творення Книги. 29 серпня 1561 р. роботу над Євангелієм завершено.

МІСЦЕ ЇЇ ВИГОТОВЛЕННЯ Вгору

Роботу над Книгою започатковано у селі Дверець на Волині, нині Ізяславського району  Хмельницької області. У місцевому монастирі при церкві Святої Трійці було написане перше Євангеліє – від Матвія. Завершилася благородна справа у Пречистенському чоловічому монастирі у містечку Пересопниця, нині село Рівненського району Рівненської області. На цьому місті вперше люди з’явилися у добу пізнього палеоліту (20 тисяч років тому), а у ХІІ столітті містечко стало резиденцією декількох великих князів – В’ячеслава, синів Юрія Долгорукого – Гліба й Андрія, Ізяслава Мстиславовича, Василька Романовича, Данила (Галицького) Романовича. Сюди, у маєток зятя, князя Чорторийського, переїхала до доньки княгиня Гольшанська. Пересопницький рукописний осередок знаходився неподалік волинського містечка Заговорів, де у першій половині ХVI століття діяв відомий центр переписувачів. Він був започаткований меценатами книжної та освітньої справ шляхтичами Василем і Петром Загоровськими. Меценати Пересопницького і Загоровського рукописних осередків перебували у родинних зв’язках й одночасно належали до православного культурно-освітнього гуртка.

ЗАМОВНИКИ І МЕЦЕНАТИ Вгору

Ініціатором втілення у життя давно задуманої разом з чоловіком Кузьмою Івановичем Заславським (Жеславським) справи – створення Євангелія, перекладеного на українську мову, виступила княгиня – була княгиня Анастасія (у чернецтві Параскева) Юріївна Заславська з давнього роду Гольшанських, меценатами її зять і донька – князі Іван Федорович і Євдокія Чорторийські.

ВИКОНАВЦІ (майстри) КНИГИВгору

Для роботи над перекладом княгиня Анастасія запросила монаха, потім архімандрита Пересопницького монастиря Григорія та переписувача і художника, сина протопопа Михайла Василевича із Санока. Своїми знаннями й уміннями вони чудово доповнювали один одного.

Надхненником і керівником праці був архімандрит Григорій – вискоосвічена людина свого часу. Він володів кількома мовами – українською, польською, чеською, латинською. Не поступався архімандриту і Михайло, який не тільки переписував, але і складав приписки та післямови до кожної з чотирьох частин рукопису.

ОЗДОБЛЕННЯ КНИГИ Вгору

„Пересопниця” – розкішна книга, вагою 9 кг 300 грам, написана пізнім уставом на пергаменті розміром 380 х 240 мм. Книга складається з 482 аркушів (964 сторінок). Всупереч тогочасній моді рукопис виготовили не з популярного тоді паперу, а пергаменту – матеріалу на той час дорогого та анахронічного. На підготовку таких тонких і цупких пергаментних листків пішло ціле стадо молоденьких ягнят, козенят і телят, зі шкіри яких за спеціальним рецептом виготовлено пергамент.

Книга багата на численні заставки, ініціали, орнаментацією записів, колофонів, кінцівок, рубрикаційних і пунктуаційних знаків та інші прикраси. Зустрічаються контурні прості малюнки, елементи та мотиви зрооморфного, антропоморфного і сюжетного орнаментів. Самі листки – не білі, а жовтуваті, навіть із слідами від рук по кутках. Рукописна книга була оправлена двома дубовими дошками, покритими зеленим оксамитом.

Особливо високий рівень мають мініатюри, а також оригінальність плетінчастої та рослинної орнаментики рукопису, яка, зберігаючи певну єдність з мистецтвом Відродження, має яскраво виражений характер українського книжкового мистецтва, тісно пов’язаного зі східнослов’янськими традиціями. На мініатюрах зображені євангелісти Лука, Матвій, Марко та Йоан з Прохором.

Олюднення канонізованих біблійних персонажів (євангелістів) на ті часи було не просто зухвалістю, а свідченням мужності княгині-патріотки.

ЗМІСТВгору

Складалося Євангеліє з чотирьох частин. Зміст рукопису – традиційне четвероєвангеліє, що призначалося для богослужіння. На початку книги вміщена Наука читання, далі йдуть чотири Євангелія, кожне з яких відкривається покажчиком чорнописаних глав та передмовою, а завершується записом; в кінці – Післямова до книги, Месяцеслов та колофонний кодикологічний запис писця.

Текст кожного Євангелія поділений на глави, кожна з яких починається  з короткого змісту наступної глави – сумарія та зачала, до яких належать так  звані вкази – коли читати певний євангельський текст, що розміщений на нижніх полях. Постійно наявні глоси – українські лексичні відповідники до слів оригіналу, які виділені рамочкою.

ІСТОРІЯ КНИГИ Вгору

Після виготовлення рукопис зберігався у Пречистенському монастирі, але протягом ХVII століття доля його побутування невідома. Очевидно після того, як 1630 року Пересопницький монастир став єзуїтським колегіумом, Євангеліє було вивезене звідти православними ченцями і подорожувало досить довго. Книгу пам’ятали і користувалися нею впродовж століть. Оправу рукопису довелося змінювати не менше трьох разів, про що свідчать позначки у різних місцях на декількох мовах, які відносяться до різних епох.

На початку ХVIII століття рукопис потрапив на Велику Україну. Протягом 1695-1700 років на кошти гетьмана Івана Мазепи у Переяславі було збудовано Вознесенський собор. У квітні 1701 року гетьман подарував фоліант Переяславському кафедральному собору. На нижньому березі  аркушу 2-7 було написано: „Сіє Євангеліє прислано і дано єст от ясновельможного єго милости пана Іоанна Мазепи, войськ єго царского пресвітлого величества Запорозких, обоих сторон Дніпра гетмана и славного чина Святого апостола Андрея кавалера, до престола Переяславского єпископского, который от єго ж ктиторской милости создан, отновлен и драгоцінными утвари церковнимы украшен, при преосвященном єпископі Захарії Корниловичі. Року 1701, априля 17 дня”.

З 1799 року книга зберігалася у бібліотеці Переяславської духовної семінарії, де, до речі, вчився Григорій Сковорода. У ХІХ столітті текст Євангелія був введений до наукового обігу і Книга стала широко відомою.

З переведенням у 1862 році Переяславської семінарії до Полтави туди разом із бібліотекою потрапило і Пересопницьке Євангеліє. Згодом воно зберігалося у Полтавському історико-краєзнавчому музеї, у заповіднику „Києво-Печерська лавра”, під час війни 1941-1945 рр. було евакуйовано, 24 грудня 1948 р. його передали до Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.

У 1989 р. у селі Пересопниця встановлено пам’ятний знак перлині староукраїнського рукописання ХVI століття.

ЗНАЧЕННЯВгору

Творці рукопису відкрили нові можливості духовного розвитку української нації, сконцентровані у силі українського народу. Книга – подвижницька праця українських патріотів ХVI століття, які за століття до Національної революції середини XVII століття виявили прагнення українського народу до відродження мови і духовної культури.

Пересопницьке Євангеліє стоїть в одному ряду з найдавнішими пам’ятками давньоруської мови – грамотами ХV століття, Кам’яно-струміловським Євангелієм 1411 року, Четьє-Мінеями (1489) і Креховським Апостолом (близько 1560 року).

Пам’ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови. На фонетичному рівні це наявність народнорозмовної фонеми И переднього ряду високого підняття, українські рефлекси ятя, перехід о, е в і в новозакритому складі тощо. На морфологічному рівні засвідчено велику кількість варіантів за рахунок закінчень, властивих живомовній практиці. Синтаксична структура виразно українська.

Пересопницьке Євангеліє засвідчує загальний високий рівень української культури, що виявляється у справі книговидання, у виконанні писемних форм, розміщенні тексту, способі перекладу, витворенні високої перекладацької стилістики і участі у творенні книги представників різних українських суспільних прошарків – монахів, селян, що годували молодняк для шкірок, ремісників, що виготовляли пергамент, відомих волинських меценатів – українських шляхтичів князів Заславських та Чарторийських.

ДОСЛІДЖЕННЯ КНИГИ Вгору

Пересопницьке Євангеліє було відкрито у 30-х роках ХІХ століття ученим-славістом, професором Московського університету Осипом Бодянським, який 1837 року, перебуваючи у Переяславі, знайшов рукопис у бібліотеці місцевої духовної семінарії. Наступного року на сторінках „Журналу Министерства Народного Просвещения” (№5 (май), с.305-306) він опублікував замітку з описом Пересопницького Євангелія.

У 1845-1846 роках під час археографічної експедиції з книгою познайомився Тарас Шевченко і високо оцінив її. Іван Франко вважав твір літературним взірцем, рівня якого пізніші перекладачі змогли б сягнути лише „... глибоко вникнувши в дух української народної мови”.

У ХІХ столітті „Пересопницю” вивчали такі знані дослідники, як професор і ректор Університету Св. Володимира Михайло Максимович, літературознавець Павло Білецький-Носенко, професор і письменник Яків Головацький. Її дослідженням займався вчений-україніст Павло Житецький, якому належить перша публікація частини рукопису – Євангелія від Луки та уривки з інших євангелістів.

Тільки через декілька десятиліть після введення до наукового обігу Пересопницького рукопису петербурзький Синод дозволив надрукувати українське Євангеліє. Його переклад здійснив чернігівський дворянин, колишній викладач Сумського повітового училища Пилип Морачевський.

Значну увагу пам’ятці приділили літературознавець Володимир Перетц (1870-1935) та його учні – слухачі семінарія, що працював при Київському університеті, – О. Грузинський (1881-1954), Г. Павлуцький, І. Каманін. Вони досліджували не лише мову, але й палеографічні особливості рукопису, графіку, письмо, оздоблення.

ЧЕТВЕРТИЙ СИМВОЛ ДЕРЖАВИ Вгору

На оригінал Пересопницького Євангелія у 1991 році положив руку перший президент незалежної України Леонід Кравчук. З того часу стало традицією, що президенти нашої країни присягають на вірність її народу на Пересопницькому Євангелії. На ній, як і на Конституції України присягав на вірність Україні і нинішній президент Віктор Янукович.

ВИДАННЯ І ПЕРЕВИДАННЯ КНИГИ Вгору

У 2001 році Пересопницьке Євангеліє було видане під егідою Інституту української мови імені О. Потебні НАН України накладом у 500 примірників.

У жовтні 2007 року за ініціативи Київської Митрополії і Академії наук України почалися роботи по реставрації літературної пам’ятки. Ця важлива справа була доручена видавничому будинку „АДЕФ-Україна”. Факсимільне видання рукопису вийшло у 2008 році завдяки ініціативі предстоятеля Української православної церкви митрополита Володимира, колишнього єпископа Чернігівського і Ніжинського, за сумісництвом – керуючого Сумською єпархією (1969-1973), з 1997 р. – Священоархімандрита ставропігійного Свято-Різдва Богородиці чоловічого монастиря „Глинська пустинь” (село Соснівка Глухівського району). Він отримав згоду президента НАН України Бориса Патона на видання факсимільної копії Пересопницького Євангелія і заручився підтримкою президента України Віктора Ющенка.

Факсимільне видання максимально точно відтворює оригінал як за розмірами, так і за вагою. Були використані старовинні технології, якими користувалися у ХVI столітті. Воно написано пізнім уставом ХVI століття чорнилами різного кольору й оформлено вишуканими мініатюрами, виготовленими у традиціях тогочасної іконописної школи. У ньому використані різні типи письма: устав (основний текст) і півустав з елементами скоропису, що були притаманними волинській школі книжного письма. Для уставного шрифту Євангелія характерними є виразність, декоративність і пропорційність, з використанням  чітко виписаних літер розміром, який трохи  менший у першій частині: 6-7 х 7-8 мм, з витриманими відступами між рядками.

Перевидання „Пересопниці” відбулося завдяки співпраці УПЦ с НАНУ і багатьом благодійникам.

На реставрацію символу духовного відродження нашого народу й української державності блаженнійший митрополит Володимир передав 100 тисяч гривень.

Презентації факсимільного видання відбулися у Лондоні (9 травня 2008 р., Оксфордський університет), Києві (23 травня 2008 р., столичний Будинок учителя, 20 липня 2008 р., Український дім), Львові (22 вересня 2008 р., бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка). Передбачаються презентації у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, бібліотеці Конгресу США, бібліотеці Сумського державного університету. 26 вересня 2008 р. факсимільне видання „Пересопницького Євангелія” передано Єрусалимському Патріарху, наступного дня – Російській духовній місії у Єрусалимі.

У Києві пройшла науково-практична конференція „Пересопницьке Євангеліє – святиня українського народу” (23 травня 2008 р., Київський будинок учителя)

ЛІТЕРАТУРА ПРО ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄВгору

1.    Думитрашко Н. Замечательная рукопись Полтавской семинарии – Пересопницкое євангелие. – Полтава, 1874. – 29 с.

2.    Житецкий П.И. Описание Пересопницкой рукописи XVI в. с приложением текста Евангелия от Луки, выдержек из других евангелистов и 4-х страниц снимков. – К., 1876. – 79 + 4 с.

3.    Грузинский А.С. Палеографические и критические заметки о Пересопницком евангелии. – СПб., 1912. – 37 с.

4.    Запаско Я. Мистецькі рукописні пам’ятки України. – Львів, 1997. – 80 с.

5.    Історія церкви та релігійної думки в Україні. – К.: Либідь, 1994. – Кн.2. – С.53-55.

6.    Пересопницкое евангелие // Украинский советский энциклопедический словарь / Под. ред. А.В. Кудрицкого. – К., 1988. – Т.2. – С.655.

7.    Пересопницьке євангеліє // Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. Репринтне відтворення видання 1955-1984 років. – Львів, 1996. – Т.6. – С.2014.

8.    Полтавщина: Енциклопедичний довідник. – К.: УЕ, 1992. – С.644.

9.    Франко І. Історія української літератури. Часть перша. Від початків українського письменства до Івана Котляревського // Іван Франко. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. – К., 1983. – Т.40. – С.222-223.

Доцент кафедри історіїї, кандидат історичних наук

Власенко Валерій Миколайович

 


ЭЛЕКТРОННЫЕ РЕСУРСЫ