Днями трапився допис в Інтернеті. Одна жінка щороку висаджує та доглядає нарциси й тюльпани в чорнобильській зоні, біля своєї колишньої хати, в якій вона народилася, там де давно ніхто не живе… Ця проста історія справляє дуже велике враження. Вона неймовірно життєдайна: «Хай буде життя, там де його й нема!»

 років минуло від дня аварії на ЧАЕС. Ціла епоха...

Так сталося, що Україна першою пізнала на собі наслідки «мирного атому». Ніби мало нам було попередніх лихоліть – голодомору та колективізацій, війн і трагедій – щоб до нас прийшла ще й ця велика біда. І досі Чорнобиль для України – це біль та постійне випробування. Чорнобильська катастрофа мала жахливі наслідки:

в атмосферу потрапило в 400 разів більше радіоактивних речовин, ніж після бомбардування Хіросіми;
8,4 млн жителів України, Білорусії та Росії зазнали радіоактивного опромінення;
200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилась дія радіації;
24,5 тис. років потрібно для напіврозпаду останнього радіоактивного елемента.

Але життя в Чорнобильській зоні триває! У лісах та покинутих містах Чорнобильської зони нині зустрічається понад 400 видів тварин, птахів і риб, а також 1200 видів рослин, з них понад 60 рідкісних. Вивченням і збереженням цього біорізноманіття займається Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, який розпочав свою роботу у 2016 році.

Чорнобиль – це майданчик для розвитку відновлюваних джерел енергії, зокрема енергії вітру та сонця. А ще – це наш шанс трансформуватися разом з ним і проявити далекоглядність, дбаючи про власний дім. Тож мусимо висаджувати нарциси й тюльпани в «зоні» і вони неодмінно проростуть у майбутньому.